Всесвітній день поезії

 У 1999 році на 30 сесії генеральної конференції ЮНЕСКО було вирішено відзначати Всесвітній день поезії 21 березня. Перший Всесвітній день поезії святкувався у Парижі.

"Поезія, – говориться в рішенні ЮНЕСКО, – може стати відповіддю на найгостріші і найглибші духовні питання сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї широку суспільну увагу. Крім того, Всесвітній день поезії повинен дати можливість ширше заявити про себе невеликим видавництвам, чиїми зусиллями, в основному, доходить до читачів творчість сучасних поетів, літературним клубам, що відроджують одвічну традицію живого поетичного слова".

З нагоди Всесвітнього дня поезії працівники відділу бібліографічної роботи та АБП Черкаської центральної міської бібліотеки імені Лесі Українки приєднуються до поетичного онлайн-читання "Поділись улюбленим віршем".

 

Видатні діячі культури про Ліну Костенко

"Безумовний класик, чиї твори давно увійшли до навчальних програм, стали піснями, символами, мемами й оточили нас з усіх боків.

Безкомпромісна, принципова, вперта, вимоглива, горда. Часом різка, гостра, як бритва, з блискавичною реакцією і неабияким почуттям гумору. Усе це – про Ліну Костенко" (Анна Шестак, для УП)

        Юрій Андрухович:

Ліна Костенко не належить цій історії. Саме вона – і ніхто інший – прищепила сотням тисяч українців непохитну впевненість у тому, що цензура – це зло і злочин, самоцензура дорівнює самогубству. Саме вона привчала цих духовно вайлуватих і від природи не надто схильних до максималізму та різкості, а по-іншому кажучи, не надто сміливих людей до того, що слова "незалежність", "гідність" і "свобода" в українській мові існують не просто так.

Про неї циркулювали десятки історій – про її зухвалі репліки, бездоганні афоризми, ризиковану жестикуляцію, про всі ці плащі, шпаги, мантії і з викликом пронесені на політичні судилища квіти для засуджених. Тому вона, хоч і вся з історій, узагалі не належить історії, а швидше навпаки – майбутньому. Вона його абсолютний слух. Тому її оцінки настільки точні, а висновки завжди безпомилкові: "Ми є тому, що нас не може бути".

(Андрухович Ю. Абсолютний слух / Юрій Андрухович // Поезія Ліни Костенко в часах перехідних і вічних: матеріали круглого столу. – X., 2005. – С. 94–95)

Євген Гуцало:

Безперечно: і творчість Ліни Костенко, й сама її людська особистість, що постає з її творчості, неминуче потребують осмислення як у контексті сьогоднішньої літератури, так і в контексті української духовності – в минулому і в майбутньому, так і в контексті історії українського народу на такому його невичерпно трагедійному терені.

Ліна Костенко – глибоко сучасна, глибоко українська поетеса, та навдивовижу це не те, що не заважає, а, навпаки, допомагає бути відкритою, як у космос української, так і в космос історії інших народів, у космос загальнолюдської історії; і та історія в неї – не скам'янілі чи спорохнявілі релікти, а живе дійство, яке начебто продовжує звершуватися й сьогодні, все ще перебуває в творчому світі, й так само часто певна подія нинішнього дня в її сприйнятті та під її пером виглядає не локально й самодостатньо, не ізольовано, а пропонується в єдиному потоці світової історії, сповнюється масштабності й значення історичного…

 (Гуцало Є. [Вступне слово до поезії Ліни Костенко] / Євген Гуцало // Золотий гомін. Українська література : хрестоматія для 11 кл. серед. шк. / Євген Гуцало – К., 1995. – С. 509–510).

Іван Дзюба:

Докладної біографії її ще не написано. Розповідати про себе не любить. І справді – її життєпис у її Слові. А слово це – невід'ємна частина історії України, її культури, її персоналітету. Вже більш як півстоліття. Це слово відлунювало в серцях тисяч читачів. Його ждали. По ньому звіряли людську гідність. У ньому знаходили відгук своїх тривог і покріплення своїй вірі в Україну та своїм надіям на її краще буття. І навіть коли воно мовчало – то було промовисте мовчання. Моє покоління знало і любило багатьох поетів. Знає і любить. Однак Ліна Костенко – це той "білий голос висоти", який і в цьому многозвучному оркестрі чутний особливо – ось уже шостий десяток літ.

(Дзюба І. Є поети для епох / Іван Дзюба. – К., 2011. – С. 5).

Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною не станеться –

у мене жодних претензій нема

до Долі — моєї обраниці.

                         (Ліна Костенко)

19 березня 1930 року народилася Ліна Костенко – українська письменниця, поетеса, культуролог, громадська діячка. 

Творчість Ліни Костенко – визначне явище в українській літературі новітнього часу.  Її прикметною рисою є інтелектуалізм. 

Ліна Костенко — справжній майстер художнього слова. Вона пробуджує почуття добра і справедливості, творить у людині людину, по-філософськи осмислює зміст життєвих проблем. ЇЇ поезія — це приклад самовідданого і шляхетного служіння народові. 

                                     Видання творів Ліни Костенко

    Костенко Л. Вибране / Л. Костенко. – К.: Дніпро, 1989. – 558 с.

Книга віршів та поем містить твори, опубліковані впродовж кількох десятиліть, поезії з книг «Зоряний інтеграл» (1963) та «Княжа гора» (1972), які свого часу не побачили світу, а також нові вірші, що склали розділ «Інкрустації».

 

    Костенко Л. Берестечко : історичний роман / Л. Костенко; авт. післямов І. Дзюба, В. Панченко; іл. С. Якутовича. – К.: Либідь. – 232 с.: ілюстр. – Бібліогр.: с. 218-223.

Книга про одну з найбільших трагедій української історії — битву під Берестечком. Написана ще в 1966-67 роках, вона згодом не раз дописувалась. З часом тема цього роману переросла у філософію поразки взагалі, в розуміння, що "поразка — це наука, ніяка перемога так не вчить" , а відтак і в необхідність перемоги над поразкою.

    Костенко Л. Записки українського самашедшого / Л. Костенко. – 15-те вид. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2014. – 416 с. – (Перлини сучасної літератури).

Роман вперше вийшов у світ у видавництві Івана Малковича в грудні 2010 року і практично зразу ж став українським бестселером. У ньому описується період президентства Леоніда Кучми та Помаранчева революція. Головний герой роману, 35-річний програміст за освітою, який проте займається обслуговуванням комп'ютерів, а не програмуванням.

За жанровою стилістикою «Записки українського самашедшого» — насичений мікс художньої літератури, внутрішніх щоденників, сучасного літописання і публіцистики.