"Безумовний
класик, чиї твори давно увійшли до навчальних програм, стали піснями,
символами, мемами й оточили нас з усіх боків.
Безкомпромісна, принципова, вперта, вимоглива, горда. Часом різка, гостра, як бритва, з блискавичною реакцією і неабияким почуттям гумору. Усе це – про Ліну Костенко" (Анна Шестак, для УП)
Юрій Андрухович:
Ліна Костенко не належить цій історії. Саме вона – і ніхто
інший – прищепила сотням тисяч українців непохитну впевненість у тому, що
цензура – це зло і злочин, самоцензура дорівнює самогубству. Саме вона привчала
цих духовно вайлуватих і від природи не надто схильних до максималізму та різкості,
а по-іншому кажучи, не надто сміливих людей до того, що слова "незалежність", "гідність" і "свобода" в українській мові існують не просто так.
Про неї циркулювали десятки історій – про її зухвалі репліки,
бездоганні афоризми, ризиковану жестикуляцію, про всі ці плащі, шпаги, мантії і
з викликом пронесені на політичні судилища квіти для засуджених. Тому вона, хоч
і вся з історій, узагалі не належить історії, а швидше навпаки – майбутньому.
Вона його абсолютний слух. Тому її оцінки настільки точні, а висновки завжди
безпомилкові: "Ми є тому, що нас не може бути".
(Андрухович Ю.
Абсолютний слух / Юрій Андрухович // Поезія Ліни Костенко в часах перехідних і
вічних: матеріали круглого столу. – X., 2005. – С. 94–95)
Євген Гуцало:
Безперечно: і творчість Ліни Костенко, й сама її людська
особистість, що постає з її творчості, неминуче потребують осмислення як у
контексті сьогоднішньої літератури, так і в контексті української духовності –
в минулому і в майбутньому, так і в контексті історії українського народу на
такому його невичерпно трагедійному терені.
Ліна Костенко – глибоко сучасна, глибоко українська поетеса,
та навдивовижу це не те, що не заважає, а, навпаки, допомагає бути відкритою,
як у космос української, так і в космос історії інших народів, у космос загальнолюдської
історії; і та історія в неї – не скам'янілі чи спорохнявілі релікти, а живе
дійство, яке начебто продовжує звершуватися й сьогодні, все ще перебуває в творчому
світі, й так само часто певна подія нинішнього дня в її сприйнятті та під її пером
виглядає не локально й самодостатньо, не ізольовано, а пропонується в єдиному
потоці світової історії, сповнюється масштабності й значення історичного…
(Гуцало Є. [Вступне слово до поезії Ліни
Костенко] / Євген Гуцало // Золотий гомін. Українська література : хрестоматія
для 11 кл. серед. шк. / Євген Гуцало – К., 1995. – С. 509–510).
Іван Дзюба:
Докладної біографії її ще не написано. Розповідати про себе
не любить. І справді – її життєпис у її Слові. А слово це – невід'ємна частина
історії України, її культури, її персоналітету. Вже більш як півстоліття. Це
слово відлунювало в серцях тисяч читачів. Його ждали. По ньому звіряли людську
гідність. У ньому знаходили відгук своїх тривог і покріплення своїй вірі в
Україну та своїм надіям на її краще буття. І навіть коли воно мовчало – то було
промовисте мовчання. Моє покоління знало і любило багатьох поетів. Знає і
любить. Однак Ліна Костенко – це той "білий голос висоти", який і в цьому
многозвучному оркестрі чутний особливо – ось уже шостий десяток літ.
(Дзюба І. Є поети
для епох / Іван Дзюба. – К., 2011. – С. 5).
Дмитро Дроздовський:
Кожний вірш Ліни Костенко – це жива істота, в якої є своя
душа. Ця душа складається з думок, почуттів, внутрішньої музики та магії
звучання. "Компоненти душі" переплетено в такі клубки, що спроби розглядати їх
окремо навряд чи щось дадуть для нашого розуміння. На мою думку, вірш
відбувається лише в тому разі, коли думки, почуття і внутрішня музика, поєднані
органічно, виходять від переповнення душі поета… Поезія Ліни Костенко – це
музика слова. Пристрасна й велична. Музика в поезії Ліни Костенко – це душа.
Безмежна і непізнана. Музика і поезія Ліни Костенко – це два космоси. І кожний
– неосяжний…
(Дроздовський Д.
Коли доторкаєшся до вічності / Дмитро Дроздовський // Поезія Ліни Костенко в
часах перехідних і вічних: матеріали круглого столу. – X., 2005. – С. 73, 75).
Дмитро Дроздовський:
Ліна Костенко прийшла в літературу тоді, коли навіть мовчати
було небезпечно. І від самого початку це був не лише вияв потужного,
виверженого з вулканічною силою духу, що належить до субстанцій стихійних і
величних. Це був вияв духовного аристократизму, дар раціональної організації
поетичної матерії, що дається Поетові з вищих емпіреїв і належить до природної
складової стилю життя і способу власної інтерпретації чи відчуття, переживання
світу.
(Дроздовський Д.
Хвилі часу : [післямова] / Дмитро Дроздовський // Костенко Л. Річка Геракліта :
[поезії] / Ліна Костенко. – К., 2011. – С. 291).
Олесь Козуля:
Поезія Ліни Костенко була бунтом. Бунтом особистості.
Повстанням духу. І слава, що до неї приходила, була не популярністю, не модою.
Вона була вистражданою надією людей на своє відродження, на можливість
повернутися до себе, прорвавшись крізь клейку цупку павутину ідеології, і
врешті, на можливість відродження вже нібито відродженої і остаточно
приборканої нації.
(Козуля О. Символ
нескореної України / Олесь Козуля // Жінки в історії України / Олесь Козуля. –
К., 1993. – С. 187).
Тарас Салига:
Муза Ліни Костенко любить правду. Правда – це її культ, "солодка в венах міць". Вона ніколи її "не перешиває", а "спокоєм мудрих слів" за неї стоїть, вона її сила і її мука, бо правда у вічному двобої зі своїм
антиподом. Адже "немає кращого гримера, ніж добросовісна брехня". Тільки людина
твердої волі може їй протистояти, піти їй наперекір, стати всупереч і не
поступитись.
(Салига Т. «Держава
слова» Ліни Костенко / Тарас Салига // Поезія Ліни Костенко в часах перехідних
і вічних : матеріали круглого столу. – X., 2005. – С. 52, 53).
Михайло
Слабошпицький:
У нашому письменстві бували затяжні періоди майже цілковитого
зниження художніх критеріїв, коли література змушена була "відображати", "мобілізовувати" й "надихати". І тоді перо Ліни Костенко виявилося одним із
небагатьох, не уражених цим сумним вірусом нудного ілюстраторства й лакейської запопадливості,
смертоносних для художника.
(Слабошпицький М.
Ліна Костенко / М. Слабошпицький // Історія української літератури ХХ століття.
У 2 кн. Кн. 2. Друга половина ХХ століття : підруч. для студ. гуманіт. спец.
вищ. закл. освіти / за ред. В. Г. Дончика. – К., 1998. – С. 105–107).
За матеріалами: https://elib.nlu.org.ua/
Читачів запрошуємо до читання мудрих книжок, до роздумів
заради майбутнього.
