«Захоплюючись сучасною літературою Заходу, я іноді намагався наслідувати її зразки. Але по суті своїй я — східна людина і ніколи не звертав з власного шляху...»
Я.
Кавабата
Першим
твором, що привернув увагу критиків і широкої читацької аудиторії, стала новела
«Танцівниця з Ідзу» («Ідзу-но одоріко», 1925), яка була екранізована у 1935
році режисером Госьо. Цей ліричний твір глибоко передає внутрішній світ
закоханого юнака, а Кавабата майстерно розкриває тендітну красу цього почуття.
Одним
із найяскравіших прикладів його ліричної прози є повість «Країна снігів»
(1934–1937), яку вважають ключовим твором, що відображає естетичне бачення
автора. У ній, через серію ліричних оповідань, розкриваються теми нерозділеного
кохання й краси північної японської природи.
У
повоєнні роки, дотримуючись своєї витонченої манери письма, Кавабата створив
низку творів, серед яких — повість «Тисяча журавлів» (1951) та роман «Стогін
гори» (1953).
Важливою
рисою стилю Кавабати було те, що він залишив невизначеними фінали багатьох
своїх книг. Такий прийом, іноді незрозумілий читачам і критикам, був навмисним
— автор надавав перевагу нюансам та настроям над чіткими розв’язками,
порівнюючи свій стиль із японською поезією хоку.
В 1968 p. Кавабата Ясунарі було присуджено Нобелівську премію за «письменницьку майстерність, яка з великим почуттям виражає суть японського способу мислення».